Кожного року у світі тисячі пар, які мають проблеми з народженням дітей, звертаються до сурогатного материнства. Ця можливість стає невід’ємною для таких сімей. Не раз відомі особистості, такі як Кім Кардашьян, Каньє Вест, Ніколь Кідман та інші, ставали батьками завдяки сурогатним матерям.
Сурогатне материнство – це метод лікування безпліддя, підрозділ асистованих репродуктивних технологій, де жінка (сурогат) добровільно виносить дитину, яка після народження передається генетичним батькам.
Щодо світової практики:
Більшість країн світу ставить обмеження на сурогатне материнство. В країнах як Іспанія, Італія та Франція, воно повністю заборонене, тоді як у Нідерландах, Канаді та Австралії легалізоване лише некомерційне сурогатне материнство. Таїланд та Індія, які колись були популярні в цій сфері, тепер забороняють комерційне сурогатне материнство.
Україна дозволила комерційне сурогатне материнство з 1997 року. Така практика також є легальною в Ізраїлі, Росії та інших країнах. У США підхід різниться залежно від штату. Наприклад, Нью-Йорк легалізував сурогатне материнство у 2020 році, але закон вступив у дію лише у 2021 році.
Перший договір про сурогатне материнство був укладений у 1976 році. Тоді використовувалась традиційна форма сурогатного материнства. У 1980 році сурогат вперше отримала компенсацію. Випадок в США у 1985 році під назвою “Дитина М.” вніс значущі зміни у практику.
Більшість країн, включаючи Україну, зараз використовують тільки гестаційне сурогатне материнство, де мати не має генетичного зв’язку з дитиною, забезпечуючи таким чином права учасників програми.
Законодавче регулювання сурогатного материнства в Україні
Наразі методи сурогатного материнства та інші види ДРТ визначені Наказом Міністерства охорони здоров’я України з 09.09.2013 р. №787 (у подальшому – Порядок).
Розділ VI Порядку роз’яснює аспекти сурогатного материнства, включаючи умови, критерії для сурогатних матерів та процедуру реалізації програми.
Згідно з Порядком, якщо дитина народжена жінкою після перенесення їй ембріона, зачатого подружжям через ДРТ, реєстрація народження відбувається за заявою цього подружжя. В таких випадках потрібна заява про згоду жінки вважати подружжя батьками дитини, підпис на якій нотаріально засвідчений, та відомості про генетичне споріднення батьків із дитиною.
Ці положення також вказані в п. 11 гл. 1 розд. ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, підтверджених Наказом Мін’юсту України №52/5 від 18.10.2000 р.
На законодавчому рівні сурогатне материнство врегульовано ст. 123 Сімейного кодексу України: подружжя вважається батьками дитини, народженої після застосування ДРТ із залученням третьої особи.
Українське законодавство не має чіткого визначення сурогатного материнства чи переліку прав та обов’язків учасників. Це призводить до можливих порушень і зловживань з боку медичних установ та посередників, а також до скандалів на міжнародному рівні. Інформація про сурогатне материнство часто сприймається як “торгівля дітьми”, що викликає негативну реакцію суспільства та пропозиції заборонити цю практику.
До Парламенту кілька разів подавалися законопроекти, що стосуються сурогатного материнства. Серед них: проекти законів “Про допоміжне материнство” №8703 з 17.06.2011 р., “Про модифікацію деяких законів України в контексті використання ДРТ” №8282 з 23.03.2011 р. (цей закон було затверджено Верховною Радою у жовтні 2012 р., але він не вступив в дію через вето президента В. Януковича), “Про допоміжні репродуктивні технології” №8629 з 19.07.2018 р. та альтернативний проект до нього №8629-1 з 01.08.2018 р., а також інші ініціативи для модифікації існуючого законодавства.
Наразі в Україні відсутній всеохоплюючий закон, що б регулював область сурогатного материнства. Ми вважаємо, що прийняття відповідного законодавчого акта, який б регламентував і контролював ДРТ, зокрема сурогатне материнство, є ключем до захисту прав учасників і запобігання зловживань. Також це допоможе уникнути ініціатив з повної заборони ДРТ.
Основні моменти та законодавче регулювання сурогатного материнства
Україна ще не має єдиного закону, що би цілісно регламентував питання сурогатного материнства. Відносини у цій сфері визначаються Цивільним та Сімейним кодексами, Законом про основи охорони здоров’я, а також Порядком використання допоміжних репродуктивних технологій, який був затверджений Міністерством охорони здоров’я у 2013 році.
Згідно статті 123 Сімейного кодексу, батьківські права на дитину, яка народжена від сурогатної матері, належать подружжю, оскільки вони надали свій генетичний матеріал. Таким чином, лише офіційно зареєстровані подружжя можуть користуватися послугами сурогатного материнства. Стаття 139 Сімейного кодексу заперечує можливість оскарження материнства у випадках з допоміжними репродуктивними технологіями.
В Законі про основи охорони здоров’я вказано, що штучне запліднення та імплантація ембріона можливі лише за медичними показниками для повнолітньої жінки, за умови письмової згоди подружжя та дотримання анонімності донора та медичної таємниці.
Затверджений МОЗ Порядок деталізує процедуру сурогатного материнства і її правові нюанси. Основні вимоги до учасників такого процесу передбачають генетичний зв’язок між подружжям та дитиною, а також відсутність такого зв’язку між сурогатною матір’ю та малям.
Хто має право на сурогатне материнство?
Основними учасниками правовідносин у сфері сурогатного материнства є:
- Замовники – подружжя. Процедурою репродуктивної допомоги можуть скористатися подружжя, діагностовані як безплідні. Це може бути як пара громадян України, так і інші національності, але ключовим моментом є те, що це мають бути чоловік і жінка в офіційних шлюбних стосунках.
- Сурогатна матір – жінка, готова до екстракорпорального запліднення. Вимоги до неї включають: повноліття, наявність власної здорової дитини, добровільну письмову згоду та відсутність медичних протипоказань. Інтересантно, що в процесі можуть брати участь родичі (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо) майбутніх батьків. Якщо сурогатна мати одружена, необхідний документ про згоду її чоловіка.
- Медзаклад, що має акредитацію МОЗ для виконання відповідних процедур. Ці установи повинні мати ліцензію на медичну практику, відповідні технічні засоби та обладнання, вимоги до якого визначено Порядком. Відповідно до ст. 123 Сімейного кодексу, сурогатна матір не отримує права на дитину і, отже, не може забрати її назад після народження. В разі порушень договору, сурогатна матір може бути притягнута до юридичної відповідальності.
Проблематика судового розгляду
У судовому контексті України за останні роки спостерігаємо випадки, коли розглядаються питання встановлення родинних зв’язків між батьками-іноземцями та дитиною, яка народилася від сурогатної матері. Здавалося б, що звертання до суду для підтвердження такого факту зайве, адже згідно ст. 123 СК України таке подружжя вже є юридичними батьками дитини, народженої через ДРТ сурогатного материнства.
Проте в деяких країнах Європи, таких як Німеччина, Іспанія та Велика Британія, закон вимагає отримання судового рішення в країні, де народилася дитина, для підтвердження родинних відносин. Без такого рішення біологічні батьки не мають можливості оформити свої родинні стосунки з дитиною у своєму рідному краї.
Враховуючи норми процесуального законодавства України, такі ситуації слід розглядати за межами стандартного цивільного процесу. Згідно ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, існує список фактів із юридичною вагою, які можуть бути визнані судовим порядком. Цей список не є обмежувальним, тому український суд може підтвердити і факт родинних відносин між іноземним подружжям та їх біологічною дитиною, яка народилася в Україні від сурогатної матері.
Відзначимо, що в Реєстрі судових рішень є численні позитивні приклади таких вироків. Однак знаходимо і негативні приклади, коли закони тлумачилися або застосовувалися неправильно, внаслідок чого порушувались права дитини та її батьків.
Прикладом може служити рішення Солом’янського райсуду Києва у справі №760/26991/19, де заява про встановлення юридичного факту була відхилена щодо громадян Іспанії. Суд вважав, що в справі існує спір з правами, отже, заява повинна вивчатися в рамках позовного провадження. Враховуючи нотаріально засвідчену згоду сурогатної матері та відсутність у неї претензій до дитини, такий підхід суду, безсумнівно, помилковий.
Апеляційний суд визнав це рішення невірним та відправив справу назад для подальшого розгляду. Він підкреслив, що розгляд заяви у контексті позовного провадження недоцільний, оскільки встановлення родинних стосунків не веде до подальших спорів між сторонами. Законодавство України не передбачає альтернативних способів визначення таких відносин, тоді як іспанське право вимагає судового вирішення у країні народження дитини для реєстрації батьківства.
З усього вище сказаного, судовий процес у цій справі затягується вже більше ніж на 10 місяців. Незважаючи на скорочений термін розгляду у ЦПК України, через велике навантаження на суди визнання родинних зв’язків може займати 3 місяці або навіть більше. Це перешкоджає іноземним подружжям реєструвати своїх дітей в своєму рідному краї та повноцінно користуватися батьківськими правами, що, безумовно, шкодить репутації України.
Проблема визнання правового статусу дитини, що народилась завдяки сурогатному материнству, була розглянута у Європейському суді з прав людини. Згідно із прецедентною практикою цього суду, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб національні закони надавали можливість визнавати юридичні відносини між дитиною, яка народилася за угодами про сурогатне материнство закордоном, та її біологічним батьком. Неможливість цього порушує право дитини на захист її приватного життя згідно ст. 8 Конвенції.
В судовому рішенні по справі Mennesson v. France було визнано, що Франція порушила права дітей, народжених у США відповідно до угоди про сурогатне материнство, оскільки їх відносини з передбачуваними батьками, які були законно встановлені в США, не були визнані у Франції.
Суд акцентував на важливості поваги до приватного життя, яке включає можливість визначення особистих відносин, таких як родинні стосунки. Європейський суд наголошує, що неможливість визнання таких стосунків є протиріччям до найкращих інтересів дитини.
10.04.2019 Європейський суд видає консультативний висновок на прохання Касаційного суду Франції стосовно визнання юридичних відносин між батьками та дитиною, яка народилася за кордоном за угодою про сурогатне материнство. У цьому висновку підкреслюється необхідність визнання юридичних відносин між дитиною та передбачуваною матір’ю, яка вказана в офіційному свідоцтві про народження, виданому за кордоном.
Підсумки
Для численних родин у всьому світі сурогатне материнство є вирішальною можливістю отримати радість батьківства. Україна стоїть серед країн, які дозволяють проведення програм сурогатного материнства, надаючи високоякісні медичні сервіси за доступною вартістю і маючи законодавство, що захищає інтереси біологічних батьків (наприклад, у Росії сурогатна мати має первинне право бути визнаною як матір дитини до моменту відмови від своїх прав). Це має стати каталізатором для додаткового росту цього напрямку в Україні. Ключем до успішного розвитку є ухвалення детального закону про ДРТ, що вирішить існуючі контроверсії та мінімізує ризики зловживань. Адекватне законодавче регулювання сприятиме не лише соціальному, але і економічному розвитку країни, підсилюючи позиції України на міжнародному ринку репродуктивного здоров’я.
