Щороку послугами сурогатністі у світі користуються тисячі пар, які не можуть мати нащадків. Шанс вдатися до послуг сурогатної матері є важливим та необхідним для таких пар. Чимало зірок стали батьками в результаті програм сурогатної матері, зокрема: Кім Кардашьян та Каньє Вест, Ніколь Кідман, Сара Джессіка Паркер, Тайра Бенкс, Люсі Лью та інші.
Сурогатність – це вихід для пар які є безплідними, його ще можна назвати вид технологій допоміжної репродукції (далі – ДРТ), за допомогою якого жінка (сурогатна матір) добровільно погоджується завагітніти і виносити біологічно чужу їй дитину, яка потім передається на виховання генетичним батькам і з якою сурогатна матір більше не буде пов’язана ні правами, ні обов’язками.
Світова практика використання сурогатного материнства
Більшість країн світу забороняє використання ДРТ у формі сурогатної матері. У країнах як Іспанія, Італія та Франція, а також у багатьох інших європейських державах, сурогатність заборонена повністю, у Нідерландах, Португалії, Греції, Канаді, Австралії дозволене лише некомерційне сурогатність. За останні роки деякі країни, зокрема Таїланд та Індія, які раніше надавали сервіси сурогатністі, встановили заборону на комерційне сурогатне материнство.
Стосовно історії сурогатного материнства, перший офіційний договір у цій сфері була підписана в 1976 році. Тоді використовувалася традиційна сурогатність, коли мати, що виносила та народила дитину, була її біологічною матір’ю. Сурогатна матір не отримала жодної винагороди за свої послуги.
У 1980 році, сурогатна матір з Іллінойса, Елізабет Кейн, стала першою, хто отримав компенсацію у розмірі 10 000 доларів США за винос та народження дитини.
У 1985 році у США відбувся резонансний випадок, відомий як “Дитина М.” (“Baby M.”). Після народження дитини, сурогатна матір, яка була генетичною матір’ю дитини, відмовилася передати дитину біологічним батькам. Цей випадок призвів до розвитку гестаційного сурогатного материнства, де сурогатна матір не має генетичного зв’язку з дитиною. У результаті, дитина не успадковує навіть групу крові сурогатної матері.
Більшість країн світу, включаючи Україну, зараз використовують гестаційну сурогатність і дотримуються принципу анонімності донорів. Це допомагає забезпечити захист прав усіх учасників програми сурогатного материнства, зменшуючи ризик того, що сурогатна матір не зможе передати дитину біологічним батькам.
Законодавче регулювання сурогатного материнства в Україні
На даний момент, в Україні процедури сурогатного материнства та інші методи ДРТ регулюються Наказом Міністерства охорони здоров’я від 09.09.2013 р., під номером №787.
В розділі VI цього Порядку розглядаються аспекти сурогатного материнства. Тут визначені умови, показання для використання сурогатної матері, вимоги до жінок, які готові стати сурогатними матерями, а також алгоритм реалізації програми.
За вимогами Порядку, якщо дитина народжена жінкою після перенесення ембріона, який був зачатий подружжям завдяки ДРТ, державна реєстрація народження відбувається на основі заяви цього подружжя. У такому контексті, разом з документом, що підтверджує народження, подається згода жінки на реєстрацію подружжя як батьків дитини. Цей документ повинен мати нотаріально засвідчений підпис.
Ці положення також вказані у п. 11 гл. 1 розд. ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, які були затверджені Наказом Мін’юсту України під номером №52/5 від 18.10.2000 р.
Щодо Сімейного Кодексу, то сурогатність регламентується лише ст. 123 Сімейного кодексу України. Згідно з цією статтею, дружина та її чоловік визнаються батьками дитини, яка народилася в результаті перенесення ембріона, зачатого чоловіком та іншою жінкою.
На жаль, українське законодавство не надає чіткого визначення сурогатного материнства, не розроблено перелік прав та обов’язків учасників процесу, а також відсутній механізм відповідальності за порушення в цій сфері.
Така невизначеність в законодавстві може спричинити різноманітні зловживання з боку медичних установ та посередників, порушення прав сурогатних матерів, біологічних батьків та їх дітей. Час від часу з’являються інформаційні повідомлення про скандали, пов’язані відомі випадки на міжнародному рівні, коли біологічні батьки мали труднощі з поверненням новонароджених до своєї країни. Також відомі випадки, коли правоохоронні органи викрили незаконну діяльність медичних установ та посередників у сфері сурогатного материнства. Через ці події з’являється багато негативної інформації, яка висвітлює сурогатне материнство як “продаж дітей” або “кримінальну діяльність”. Це призводить до негативного ставлення до всього процесу сурогатного материнства, зокрема до жінок, які виступають у ролі сурогатних матерів.
В Україні було представлено кілька законопроектів, спрямованих на регулювання сурогатного материнства. Наприклад, проекти законів “Про допоміжне материнство” №8703 (2011 рік), “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ДРТ” №8282 (2011 рік) – цей закон був прийнятий Верховною Радою України у 2012 році, але не набрав чинності через вето президента В. Януковича. Також був представлений законопроект “Про допоміжні репродуктивні технології” №8629м в Україні. Проте, декілька законопроектів, представлених на розгляд, не були прийняті. Тому на сьогодні комплексного закону, який би регулював цю сферу, немає. Ми вважаємо, що для захисту прав усіх учасників процесу сурогатного материнства потрібно прийняти відповідний законодавчий акт. Це дозволить запобігти зловживанням у цій сфері і виключить можливість заборони ДРТ.
Проблеми на рівні судової практики
За останні роки в українській судовій практиці з’явилася ряд справ, пов’язаних з встановленням родинних відносин між іноземцями та дітьми, які були народжені від сурогатних матерів в Україні. На перший погляд, може здатися, що відсутність необхідності звертатися до суду з таким питанням, адже відповідно до Сімейного кодексу України, подружжя вважається повноправними батьками дитини, яка народилася завдяки сурогатному материнству. Однак у деяких європейських державах, зокрема в Німеччині, в Іспанії, у Великій Британії, існує законодавча вимога про необхідність отримання в країні народження дитини рішення суду про підтвердження родинних стосунків. Без цього біологічні батьки не можуть легалізувати свій родинний зв’язок із дитиною й зареєструвати її в країні свого громадянства.
Керуючись логікою процесуального законодавства України, такі справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. Ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачає перелік фактів, які мають юридичне значення й можуть бути визнані в судовому порядку. Цей перелік не є виключним, відтак український суд може визнати й факт наявності родинних відносин між подружжям іноземців і їхньою біологічно рідною дитиною, народженою в Україні сурогатною матір’ю.
Насправді, в Реєстрі судових рішень можна знайти достатньо прикладів позитивних судових рішень у яких безпроблемно був встановлений факт наявності родинних зв’язків. Разом із тим, і ми зіткнулися з такою проблемою на практиці. Існують приклади некоректного застосування й/або тлумачення судами законодавчих норм, що призводить до порушення прав дитини й батьків.
Наприклад, ухвалою Солом’янського районного суду міста Києва у справі №760/26991/19 заява про визнання юридичного факту була повернута заявникам (громадянам Іспанії) на тій підставі, що, на думку судді, у справі наявний спір про право й заява має розглядатися за правилами позовного провадження. Із урахуванням наявності в матеріалах справи нотаріально посвідченої згоди сурогатної матері на реєстрацію подружжя заявників батьками дитини й підтвердження відсутності в сурогатної матері будь-яких претензій і прав щодо дитини, такий висновок суду є, вочевидь, хибним.
Суд апеляційної інстанції скасував згадану ухвалу районного суду й повернув справу для продовження розгляду. Апеляційний суд зазначив, що посилання районного суду на наявність у справі спору про право як на підставу для відмови у відкритті провадження та необхідність розгляду даної заяви у порядку позовного провадження є помилковими. Оскільки встановлення факту родинних відносин дитини та заявників не пов’язане з подальшим вирішенням спору ні між заявниками, ні між заявниками і сурогатною матір’ю. Це підтверджено нотаріально посвідченою заявою останньої. Чинне законодавство України не передбачає інший порядок встановлення такого факту. Водночас, законодавство Іспанії визначає можливість реєстрації батьківства щодо дитини, народженої методом сурогатного материнства, лише за наявності судового рішення про встановлення факту в країні народження дитини.
Отже, провадження у цій справі триває вже понад 10 місяців. Незважаючи на те, що ЦПК України встановлює скорочені строки розгляду справ окремого провадження, через велику завантаженість районних і місцевих судів, розгляд справ про визнання родинних зв’язків може тривати від трьох місяців або довше.
У зв’язку з цим до винесення судового рішення подружжя іноземців не можуть зареєструвати своїх нащадків у країні їхнього громадянства й у повній мірі реалізовувати свої батьківські права, що вочевидь порушує їхні права й негативно впливає на імідж України в цілому.
Питання легалізації правового статусу дитини, народженої сурогатною матір’ю, уже піднімалося на рівні рішень Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд). Відповідно до прецедентного права Європейського суду, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин між дитиною, народженою згідно з домовленостями про сурогатність, укладених за кордоном, і передбачуваним батьком, якщо він є біологічним батьком. Відсутність такої можливості тягне за собою порушення права дитини на повагу до приватного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції.
У рішенні в справі Mennesson v. France (№65192/11) через відсутність у двох нащадків, народжених у Каліфорнії, відповідно до угоди про гестаційну сурогатність, і їхніх передбачуваних батьків можливості отримати у Франції визнання відносин батьки-дитина, законно встановленими між ними в США, Європейський суд виявив порушення прав нащадків на повагу до особистого життя (ст. 8 Конвенції).
У цій справі Європейський суд наголосив, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожен мав можливість встановити складові своєї людської особистості, включно зі спорідненістю, яка є важливою складовою ідентичності особи, до складу якої входять законні відносини батьки-дитина.
Європейський суд вважає, що загальна й абсолютна відсутність можливості отримати визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до домовленостей про сурогатність, укладених за кордоном, і передбачуваною матір’ю є несумісною з найкращими інтересами дитини, які вимагають принаймні того, щоб кожна ситуація розглядалася з урахуванням особливих обставин справи.
10.04.2019 р. Європейський суд підготував консультативний висновок за запитом Касаційного суду Франції щодо визнання в національному законодавстві законних відносин між батьками й дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатність.
У висновку Європейський суд зауважив, що право на повагу до приватного життя дитини, народженої за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатність, вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин батьки-дитина між передбачуваною матір’ю, зазначеною як «законна мати» у свідоцтві про народження, офіційно виданому за кордоном.
Висновок
Сурогатне материнство для багатьох родин світу є останньою надією на народження дитини й щастя батьківства. Той факт, що на сьогодні Україна є однією з держав, яка надає можливість проводити програми сурогатного материнства, пропонує якісні медичні послуги за помірну ціну й має більш сприятливе для біологічних батьків законодавство (як приклад, у Росії сурогатна матір може не віддати дитину батькам, бо, згідно із законом має пріоритетне право і вважається матір’ю дитини, допоки не відмовиться від своїх прав), має стати стимулом подальшого розвитку цієї сфери в нашій державі. Важливою умовою для такого розвитку є прийняття комплексного закону про ДРТ, який врегулює суперечливі питання, які на сьогодні створюють перед умови для можливих зловживань. Прийняття закону матиме позитивний вплив, у тому числі на економічний розвиток України, і забезпечить підвищення авторитету України на світовому ринку репродуктивних послуг.
